| sadowod.com | vivaspb.com |

logo

Наші видання

Друк

Цукропереробний комплекс Рівненщини

Цукропереробний комплекс поєднує діяльність сільськогосподарських і промислових підприємств та супутніх виробництв. Разом із льонопереробною, цукропереробний комплекс відіграє помітну роль у сільськогосподарській спеціалізації області.

Image 

Сiльськогосподарська ланка (вирощування цукрових буряків та посівного матеріалу, бурякозаготівельні пункти, ремонт сільськогосподарської техніки) виступає матеріальною основою комплексу. За масштабами посівів цукрові буряки є провідною технічною культурою області, виводячи її на лідируючі позиції у всьому Західнополіському регіоні України. Бурякосіючі господарства зосереджені, головним чином, у восьми лісостепових районах області. З 1992 р. виробництво фабричного цукрового буряка почали налагоджувати на осушених землях окремі господарства Костопільського та Сарненського районів, а з 1993 р. до них приєдналися і деякі господарства Володимирецького та Березнівського районів.

 Image

Урожайність цукрових буряків та вміст цукру в них (дигестія) залежать від багатьох факторів, серед яких, поряд з агротехнічними чинниками (вибір попередників у сівозмінах, оптимальне співвідношення різних видів добрив, внесення мікродобрив, строки посіву і збирання врожаю, сорти тощо), суттєву роль відіграють ґрунтові та кліматичні умови. За останні 25 років визначилася досить стійка тенденція до зниження цукристості буряків, вирощуваних на землях Західного Полісся, у тому числі і на Рівненщині. Стабільність цього процесу примушує  висловити припущення, що на зниженні дигестії відбивається і загальне падіння родючості ґрунтів. Справа в тому, що майже третина посівів цукрових буряків розміщується на схилах крутизною понад 50, які, незважаючи на включення їх у протиерозійну сівозміну, підлягають інтенсивному площинному змиву, особливо при вирощуванні на них просапних культур. В умовах незбалансованості добрив, що вносилися господарствами під посіви цукрового буряка, ці обставини не тільки позначилися на зниженні дигестії, але й породили супутно цілий ряд серйозних екологічних проблем (головним чином забруднення і замулення прилеглих до полів річок та водойм).

Image

Невід'ємними частинами сировинної ланки цукропереробного комплексу є виробництво посівного матеріалу, що зосереджене, як правило, у спеціалізованих насінницьких радгоспах (останні входять до складу цукрокомбінатів), а також мережа підприємств по обслуговуванню і ремонту спеціальної сільськогосподарської техніки, зосереджена переважно у районах найбільшої концентрації посівів цукрових буряків. Специфічною особливістю комплексу є наявність системи бурякоприймальних підприємств, що виступають у ролі проміжної ланки між сировинною і переробною частинами комплексу.

Переробна ланка комплексу включає цукрові заводи (комбінати) та цілий ряд обслуговуючих, допоміжних і супутніх виробництв (по ремонту технологічного обладнання, технічному водопостачанню, виробництву електроенергії та пари тощо). Однією з головних проблем переробної ланки комплексу завжди було підвищення виходу цукру з одиниці об'єму сировини, який на підприємствах Рівненщини в окремі роки становив 10-12% і майже завжди знаходився на рівні середніх по Україні показників. З цією проблемою тісно пов'язана собівартість основної продукції комплексу (адже до 80% собівартості цукру припадає саме на витрати за сировину), а відтак виникає необхідність максимального скорочення термінів зберігання сировини (без застосування спеціальних заходів якість цукрових буряків може зберігатися не більше чотирьох місяців).

Крім основної продукції - цукру, на долю якого припадає понад 97% вартості валової продукції, комбінати виробляють патоку, жом та інші побічні продукти, що зумовлює формування мережі підприємств по переробці відходів основного виробництва (висока питома маса відходів є однією з особливих рис цукропереробки). Характерною особливістю переробних підприємств комплексу, з якою пов'язане виникнення цілої низки організаційних, соціальних і екологічних проблем, є сезонність їх виробничого циклу та високий рівень водо- і теплоспоживання. В зв'язку з невеликою кількістю і порівняно незначними потужностями цукропереробних комбінатів, в області немає спеціалізованих підприємств по обслуговуванню цукрового виробництва, що примушує комбінати створювати свою власну ремонтну і обслуговуючу базу. Звідси витікає ще одна особливість цукропереробних підприємств - вони вимагають значно більших виробничих площ, ніж підприємства інших галузей харчової промисловості. Якщо при цьому взяти до уваги високу вимогливість цукрових комбінатів до конфігурації виробничих майданчиків, до організації шляхово-транспортної мережі, промислового водопостачання та системи очищення промислових стоків, стане зрозумілою орієнтація на тривале перебування цукропереробних підприємств на місцях початкового розташування і зосередження уваги на реконструкції, як основній формі нарощування виробничих потужностей.

Переробна ланка комплексу відрізняється також високим рівнем зовнішніх економічних зв'язків. Так, енергетичну основу цукровиробництва (а слід зауважити, що цукропіскові комбінати Рівненщини потребують порівняно невеликої кількості електроенергії, вимагаючи зате значних об'ємів водяної пари, яка для технологічних потреб повинна надходити під тиском 4-5 атм) становлять власні теплоенергоцентралі (ТЕЦ). Для забезпечення  їхньої роботи кам'яне вугілля довозиться з Львівсько-Волинського басейну, кокс - з Донбасу, мазут - з Дрогобича, а Мізоцький комбінат широко використовує навіть місцеві поклади торфу. Необхідний для виробничого процесу вапняк завозиться з Івано-Франківської, Львівської та Житомирської областей. Ще більші проблеми виникають з тарним забезпеченням цукро­виробництва, оскільки до останнього часу тара на цукрокомбінати Рівненщини надходила головним чином з Естонії та Росії.

Особливе місце в системі цукропереробного комплексу області займав до недавнього часу Шпанівський спиртовий завод, виробничі потужності якого спрямовувалися на переробку патоки. В останні роки (з 1986 р.) це підприємство перепрофільоване і діє як Шпанівський експериментальний завод харчових екстрактів, що спеціалізується, головним чином, на виготовленні вино-горілчаних виробів. Одним з найцінніших відходів цукрового виробництва виступає жом, який частково надходить безпосередньо у сільськогосподарські підприємства для годівлі тварин, а частково поступає на просушування (жомосушарні діють на Дубенському, Острозькому, Мізоцькому цукрокомбінатах).

Функціонування цукропереробного комплексу області завжди спиралося на чітку взаємодію сировинної та переробної ланок. Зокрема, на Рівненщині існували чітко визначені сировинні зони кожного з цукропереробних комбінатів, причому частину вирощеної сировини сільськогосподарські підприємства вивозили на комбінати Волині та Львівщини (Млинівський, Радивилівський райони), а цукрозаводи Рівненщини одержували частину сировини з прилеглих територій Волинської, Житомирської та Хмельницької областей. Економічні реформації останніх років фактично зруйнували систему сировинного забезпечення цукрокомбінатів. Саме у новій організаційній реконструкції сировинних зон (разом з вирішенням перелічених проблем сировинної і переробної ланок) криються основні перспективи відродження і подальшого розвитку цукропереробного комплексу області.

 Image

Джерела виявленої інформації:

• Коротун І.М., Коротун Л.К. Географія Рівненської області: Природа. Населення. Господарство. Екологія. - Рівне, 1996. - 272 с.
• Соціально-економічне становище Рівненської області за січень-квітень 2009 року// Вільне слово. - 2009. - №37 (26 трав.). - С. 4.
• Статистичний щорічник Рівненської області за 2008 рік. - Рівне, 2009. - 521 с.
• Чернюк Л.Г., Клиновий Д.В. Економіка та розвиток регіонів (областей) України: Навч. посібник. - К.: ЦУЛ, 2002. - С. 373-393.
• Якель Р. Цукрова галузь як тест на європейський вибір України// Дзеркало тижня. - 2008. - №26 (12-18 лип.). - С. 10.