| sadowod.com | vivaspb.com |

logo

Наші видання

Друк

Острозький Федір (1360-1446)

Острозький Федір (1360-1446)

 

У князя Данила Острозького та його дружини Василини було п'ятеро синів. Михайло і Дмитро загинули у битві Вітовта з татарами на річці Ворсклі в 1399 році. Юрій став державцем Холма, Олександр - засновником роду князів Четвертинських. Рід князів Острозьких продовжив старший син Данила - Федір. Точна дата його народження невідома. Перша згадка про нього в історії в 1385 році пов'язана з одруженням князя на Агафії - сестрі Бродівського боярина Чурила, який у посагу за своєю сестрою передав Федору Бродівську волость. У 1386 році Великий князь литовський Владислав (Ягайло, Ягелло) підтвердив право Федора володіти Острогом, Корцем, Заславом, Хлопотином (Красним ставом) та іншими містами з належними до них селами. Великі князі литовські ще кілька разів підтверджували права Федора Острозького володіти своїми містами та селами. Від короля Ягайла Федір отримав грамоти ще 18 грудня 1390 року та 4 листопада 1393 року. Від князя Вітовта 3 липня 1396 року отримав грамоту, що підтвердила його права на Рафалівку, Межирічі, Озерни. Всі ці маєтки значно сприяли зростанню економічної та політичної могутності князя Острозького і фактично звільнили його з-під впливу Любартовичів. Між 1386 та 1387 роками князь Федір був намісником Луцька. У 1408 році він звільнив з полону з Кременецького замку православного литовського воєводу Свидригайла, який на відміну від свого брата, короля Ягайла, що був прихильником католицизму, проголосив себе оборонцем православної віри. 15 липня 1410 року, на чолі волинських полків, Федір Острозький брав участь у історичній битві під Грюнвальдом, у якій об'єднаними силами поляків, литовців та українців були розбиті німецькі лицарі Тевтонського ордену, зупинено їх подальше просування на слов'янські землі.

Князь не шкодував грошей для побудови нових церков у своїх маєтках. За свідченням митрополита Іларіона, у 1413 році він вимурував на замковій горі Богоявленську церкву, у м. Галичі побудував Крилошанську церкву і дав на її утримання село Перечинське.

До недавнього часу науковці вважали, що князь Федір брав участь у так званих "Гуситських війнах" чехів 1422-1434 років проти германського панування. Проте документальні дослідження історика Наталі Яковенко показали, що чехам допомагав не преподобний Федір, а його син, також Федір, якого чехи називали "руським князем Фрідеріком з Острога". За свідченням Н. Яковенко "Фрідерік з Острога" оженився в Чехії і, прийнявши чеські звичаї, очевидно, додому не повернувся. Крім цього сина, у Федора Даниловича було ще шестеро дітей: Даниїл, Андрій, Дмитрій (Митько), Василь, Анастасія та Феодора-Анна.

У 1430-ті роки Федір Данилович воював на землях Волині та Поділля. У 1432-1433 роках, за дорученням князя Свидригайла, він отримав низку перемог над польськими військами на Поділлі, змусив польську армію покинути Брацлав, Смотрич, Скалу, Луцьк, Кам'янець, Кременець. Найвидатнішим успіхом князя була перемога на річці Морахві біля Копостирина, у якій Федір розгромив 20 000 ворогів. Ця перемога змусила короля Ягайла видати закон про свободу православної віри та урівняти в правах русько-українське боярство та шляхту з польською шляхтою.

Князь Федір Острозький був вірним сином Православної Церкви, героїчно боровся за права православних, проти насильного окатоличення України. Проте, наслідуючи заповідь Христа любити своїх ближніх, він поважав право людини сповідувати свою рідну віру. У 1432 році, коли в Острозі з'явилися монахи домініканського ордену, що поверталися з митрополитом Ісидором з Флорентійського Собору, він "поставив" для них кам'яний храм в ім'я Успіння Пресвятої Діви Марії, який у перебудованому вигляді існує до сьогодні. Деякі дослідники пишуть, що Федір Острозький не збудував костел, а віддав під костел православну Пречистенську церкву. Очевидно, що будучи ревним православним князем, не міг віддати православну церкву католикам, але будучи князем, що толерантно відносився до різних віросповідань, міг збудувати для них новий храм.

Кого любить Господь, того випробовує. У 1435 році, коли князь Острозький примирився з Ягайлом і Польщею, князь Свидригайло, побоюючись зміцнення Федора, підступно захопив його у полон і посадив до в'язниці. Але подоляни та волиняни, довідавшись про його ув'язнення, підняли бунт і примусили Свидригайла звільнити Федора. Князь не зважав на це зло і неодноразово приходив Свидригайлу на допомогу. Слава про князя Острозького широко розійшлася по Україні, Литві та Польщі. Про його славні військові подвиги писали польські історики Мацєй Стрийковський та Ян Длугош, який назвав Федора Острозького мужем хоробрим та войовничим.

1438-й рік був переломним у житті князя. У цьому році, в битві під Вількорами, князя спіткала невдача, у страшному побоїщі полягло безліч ворогів, але "поліг і весь цвіт українського шляхетства". На думку митрополита Іларіона, ця невдача сильно вплинула на чутливу душу князя, мабуть, тоді він вирішив покинути цей зрадливий світ. У 1440 році, коли на престол вступив молодший син короля Ягайла - Казимир, князь Федір одержав у володіння Володимир та Дубно, став власником значних земельних володінь на Волині та Поділлі, одним з наймогутніших магнатів Великого Литовського князівства. Але у розквіті своєї економічної та політичної могутності князь приймає постриг і стає смиренним ченцем Києво-Печерського монастиря з іменем Феодосій. Прийняла постриг і його дружина Агафія під іменем Агрипини. Цей крок можна розцінювати як духовний подвиг князя. Він "...преобразил земного княжения славу во иночества облик смиренный и вместо врагом видимых на невидимых ополчился еси". Князь зрозумів, що головні вороги не ті, які оточують людей назовні, а ті, що невидимі, що є у них самих. Ці вороги - прагнення слави та багатства. Він покинув всі свої земні матеріальні надбання, щоб отримати скарб значно більший, пізнати радість служіння Господу. Лицарі присвячували своє життя війні та коханню. Федір знову відправився на пошуки війни та любові, але вже в зовсім іншому неземному вимірі. Його ворогами стали розкіш і слава, його коханою стала Церква. Як й інші ченці, він проводив свій час у довготривалих молитвах та виснажливій праці, носив воду, рубав дрова, тяжко працював на упорядкуванні монастиря, допомагав хворим, монахам, богомольцям. Кажуть, що з печери, де жив князь, завжди струменіло світло, хоч не було там ніякого  джерела освітлення.

Як повідомляє більшість історичних джерел, князь Федір Острозький, доживши до глибокої старості, спочив 11 серпня 1460 року. Через 100 років мощі Федора Острозького були знайдені монахами Києво-Печерського монастиря нетлінними. Князь Федір був канонізований до числа святих. Це породило міцну традицію в роді Острозьких, як вірних оборонців та опікунів Православної Церкви. До цих пір мощі святого відкрито перебувають у дальніх печерах Києво-Печерської лаври. 4 (17) травня 1907 року з ініціативи талановитого та невтомного священика Острозького Богоявленського собору - отця Федора Тучемського - з Києво-Печерської лаври в собор була перенесена рака (труна), у якій були ікона із зображенням Святого Федора в ріст і частинка його мощей, що знаходяться в соборі донині. Над труною, у якій знаходяться мощі святого, є його портрет-ікона, на якій князь зображений на золотому тлі у чорному монашеському вбранні. Збереглися й інші зображення князя. На всіх іконах Федір зображений як простий інок у чорній ризі, на голові чорний клобук, руки тримає навхрест, біля серця. Лише на одній іконі XVIII століття князь зображений як ієромонах: в монашеській мантії та єпітрахілі. Він тримає в руках Біблію та вервицю. Біля нього, на столику, на подушечці лежить княжа корона та скіпетр. Зображення князя є на старовинній картині "Битва під Грюнвальдом", на якій серед тисячі воїнів, Федір Острозький виділяється як полководець та герой поряд з великим князем Вітовтом.

Подвижницьке життя князя, сповнене смертельної небезпеки та тяжких випробувань у битвах проти ворогів Вітчизни, осяяно наприкінці тихою молитвою в дальніх печерах Києво-Печерського монастиря, є прикладом самовідданого служіння Богові та людям для багатьох християн.

Героїчні сторінки боротьби волинян за незалежність нашого краю під проводом славного князя Федора Острозького змальовано в історичному романі рівненського письменника Євгена Шморгуна «Сніги непочаті».

Роман побудований на подіях кінця ХІV - початку XV століть. Для України це були "темні віки". У той час українські землі опинилися під владою різних державних утворень - Великого князівства Литовського, Польського та Угорського Королівства, степова ж зона фактично контролювалася татарами. І все ж у ті "темні віки" знаходилися люди які намагалися вивести свій край зі стану руїн. Помітною фігурою серед таких діячів був князь Федір Данилович Острозький. Маловідомість цього князя викликана тим, що він опинився в тіні свого, більш знаного нащадка, засновника Острозької академії та видавця Острозької Біблії князя Василя - Костянтина. Але саме завдяки діяльності князя Федора з'явилися міцні мури Острога, які зробили це місто майже неприступним для татарських нападів. Тоді було побудоване нове приміщення Богоявленської церкви в Острозькому замку. Острог став помітним та культурним центром України.

 Роман Євгена Шморгуна "Сніги непочаті" - це власне, не твір про князя Федора, він персонаж другого плану. Головним героєм роману є син Коваля Митро, який став боярином князя Федора та другом його сина Дашка. Твір починається з того, що Митро рятує Дашка від смерті під час полювання. Фактично завдяки цьому він стає другом княжича й боярином. У творі йдеться про нелегке життя молодого боярина, який значну частину свого часу проводить на війні та походах. Дія роману відбувається в різних місцях - це й Остріг, і рідна для Євгена Шморгуна Пересопниця, Кременець, Дубно, Рівне, села Волинського краю, а також Київ, Галичина, Поділля, які зазнавали постійних татарських нападів.

Цінність твору в тому, що письменнику вдалося вловити дух того часу. Особливо цікаві описи батальних сцен, військової техніки, та військових технологій того часу. Роман допомагає пізнати й осмислити непрості й маловідомі сторінки нашого минулого. Написаний живо, яскраво - він сподобається школярам і допоможе їм у вивченні історії нашого краю, познайомить з однією з найвизначніших постатей Русі - князем Федором Острозьким, причисленим до святих Православної Церкви, захопить цікавими пригодами їхніх однолітків - Дашка, сина князя Федора, та його юних вірнопідданих, а також ратними подвигами русичів і під час Грюнвальдської битви, і при захисті рідних осель від татар.

 

За матеріалами публікацій Я.Бондарчук та ін.

 

Література про Ф.Острозького:

 

Бондарчук Я. Сузір'я князів Острозьких / Я. Бондарчук // Погорина. - 2009. -  № 10-11 . - С. 313-316.

Булига О. Князі Острозькі / О. Булига // Поєднані Волинню : Історико-краєзнавчі нариси. Кіносценарій / О.Булига. - Рівне : Волинські обереги, 2010. - С. 42-50.

Голубєв В. Видатні рівняни. Творимо історію разом. Вони прославили Рівненщину ! / В. Голубєв // Ого. - 2009. - № 48 (2 груд.). - С. 8-9.

Дем'янчук О. В Острозі освячено новий храм :[Храм преподобного Федора Острозького] / О. Дем'янчук // Вісті Рівненщини. - 2005. - № 81 (2лист.). - С.1.

Князь Федір Острозький // Погорина. - Рівне : Азалія, 2002. - Вип.4. - С.16.

Преподобний Федір, князь Острозький // Голос Православ'я. - 2007. - № 16 (серп.). - С.1.

Рожко В. Святі угодники Божі Волинської землі / В. Рожко // Волинь моя. - К. : ВАТ "Вид-во "Київська правда", 2004. - № Вип. 4. - С.151-161.

Самбор Б. Родовий чернець. 24 серпня - Преподобного Федора / Б. Самбор // Слово Просвіти. - 2008. - № 34 (21.08-27.08). - С.13.

Цимбалюк Є. "Сніги непочаті" Євгена Шморгуна / Є. Цимбалюк // Вільне слово. - 2005. - № 30 (14 квіт.). - С. 6.

Шморгун Є.І. Сніги непочаті: історичний роман / Є.І. Шморгун. - Рівне: Азалія, 2005. - 344 с.

 

Інтернет-ресурси про Федора Острозького:

 

http://istvolyn.info