| sadowod.com | vivaspb.com |

logo

Наші видання

Друк

Екскурс в історію

Територія Рівненського Полісся - відносно невелика за географічними мірками частина західноукраїнських земель.
Початок поселень на Рівненщині відноситься до епохи пізнього палеоліту, про що свідчать розкопки в Дубенському, Гощанському, Рівненському районах.
В бронзовому віці ці благодатні місця вже були густо заселені племенами землеробів та скотарів, залишивши по собі більше сотні поселень та курганів-могильників.
В V-VІІ ст. на Волині, куди входили землі Рівненщини, виникли обєднання племен дулібів та велинян, землі яких вже до X ст. входили до складу Київської Русі.
На берегах Горині та Ікви виростали нові укріплені поселення, які започаткували більш сучасні містечка та села.
В ХІ-ХІІІ ст. серед волинських поселень виділились Дорогобужське та Пересопницьке князівства, землями яких в час їх розквіту володів князь Андрій Боголюбський. В ті ж часи, вперше в літописах упом`януті Дубно, Остріг, Корець. Розквіт міст продовжувався і коли в кінці ХІІ - ХІІІ ст. волинський князь Роман Мстиславович об`єднав західноукраїнські землі в єдине міцне галицьке князівство.
В 1240 році настали рокові для краю часи. Численні орди монголо-татар спустошували наші землі, край поступово втрачав свою незалежність і був в 1340 році приєднаний до Литви. Проте після ХІІІ ст. Волинь та Полісся знову стали предметом суперництва двох сусідів - Польщі та Литви. Все це поклало початок католизації місцевого православного населення. Суперництво це залишило помітний слід в історії культури західноукраїнських земель. Саме від цієї пори бере свій початок родовід династії Острозьких - самого знаного і величного князівського роду на Волині. До середини ХVI ст. в володіннях Острозьких було 600 православних церков та 10 монастирів-фортець. В цю епоху крізь волинські міста Дубно, Остріг, Гощу, Корець пролягли велелюдні торгові шляхи зі Львова до Києва, з Києва до Луцька і далі до Польщі. По Горині вже плавали легкі судна, завантажені зерном, скотом, хутром, ремісничими товарами, продуктами харчування.
Наступна сторінка в історії краю була відкрита з підписанням в 1569 році Люблінської унії, яка з`єднала Польщу і Литву в єдину державу - Річ Посполиту з домінуючою польсько-католицькою державністю. Згідно Унії південні землі Рівненщини відійшли до Волинського воєводства. В нових суспільних обставинах українські феодали Чарторийські, Корецькі, Заславські, а з ними і ще до 57 литовско-руських князів приймають католицьку віру. За дуже короткий час вони наводнили Волинь та Полісся своїми костелами, кляшторами (монастирями) та колегіумами (навчальними закладами). В 1624 році в Острозі заснувався Домініканський орден папських інквізиторів.
Місцеві магнати не шкодували грошей на будівництво в західноєвропейських манерах величних костелів, монастирів та помпезних шляхетських палаців.
Не дивлячись на тяжкі соціальні умови, що склались в нашому краї, українська нація зберегла свою самобутню культуру, мистецтво, мову. В кінці XVI ст. центром культурного життя Волині був Остріг. Тут була слов`яно-грецька школа, що іменувалась Острозькою академією, в якій в різні роки працювали Герасим та Мелетій Смотрицькі, Василь Суражський, Дем`ян Наливайко, Іван Федоров.
Складним шляхом йшов розвиток волинського зодчества. Паралельно і майже незалежно одна від одної розвивалась місцева архітектурна традиція, що мала витоки від будівничих традицій Київської Русі та народної архітектури, та традиція західноєвропейська. Найбільш потужно цей пласт культури відображений в культових та фортечних забудовах XVII - XVIII століть. Ці творчі доробки свідчать про існування самобутньої „волинської школи архітектури".
В кінці XVIII ст. в Речі Посполитій до краю загострилась політична криза. В три заходи, в 1772, 1793 та 1795 роках потужні сусідні держави поділили Польщу на шматки. Волинські землі відійшли до Російської імперії, перетворившись в 1797 році в Волинську губернію.
В XIX столітті вже не було тих сприятливих соціальних умов, які б стимулювали будівництво розкішних палаців та замків. Після 1863 - 1865 років більшість польських замків передані російській збіднілій аристократії. Більшість помпезних палаців повільно занепали та зруйнувалися.
Мандруючи в 1846 році по Волині Тарас Шевченко писав: „На полях Волині та Подолії ви милуєтесь руїнами древніх масивних замків та палаців, колись величних, як наприклад, в Острозі чи в Корці. Про що говорять, про що свідчать ці суворі свідки минулого? Про деспотизм та рабство? Про холопів та магнатів!"
Епоха російського самодержавства залишила в краї строкатий архітектурний набуток. Стильова європейська забудова поступилася місцем „казенному строительству по утвержденным проектам". І лише де-не-де в кінці XVIII - середині XIX століття широке розповсюдження в містечковому будівництві набув класицизм, а також більш пізня стилістична особливість класицизму - ампір. Претензії на величну помпезність та витончену аристократичність архітектурного смаку скінчились.
Велику шкоду культурному надбанню нашого краю принесли перша та друга світові війни. Військові дії спричинили фатальну руйнацію більшості архітектурних пам'яток. Тому, зрозуміло, деякі пам'ятки зодчества сьогодні постають перед нами в дещо видозміненому вигляді, порівняно з первісним, що було обумовлено більш пізніми добудовами, ремонтами та перебудовами. Про минулу велич нині можна судити лише розглядуючи старовинні акварелі Єжова та літографії з альбому Наполеона Орди.