| sadowod.com | vivaspb.com |

logo

Наші видання

Друк

Духовний скарб і вічний символ українства

 
 
 
 
Духовний скарб і вічний символ українства : історико-краєзнавчий подіум / [уклад. Н. Тивончук] ; ДЗ «Рівненська державна обласна бібліотека для юнацтва». - Рівне, 2011. -64 с.









Україна має світові шедеври: пригадаймо хоча б нашу славну Пересопницьку Євангелію 1556 року...

Огієнко І. 

Українська культура. -

К., 1991. - С.21

 

 

Пересопницька осінь

(З поеми)

Десь творилися подвиги ратні, -

Щось нове відкривалося в світі, -

Пересопниці ж - землю орати,

Як і в хтозна-якому столітті.

 

Вічний сон тут чи приспана вічність?

В Пересопниці пишеться книга,

До добра і до мудрості кличе,

Але дише, як риба з-під криги.

 

Йде дорога то прямо, то криво,

А до церкви то й геть непролазна

І беріз цілий гай над обривом -

Ніжна згадка про лютого князя.

 

То вечірні, то вранішні роси

Омивають оголені віти.

В Пересопниці поки що осінь.

Чи ж весняне їй сонце засвітить?

                                            Вікторія Климентовська

17 грудня 2009 року  вийшов Указ Президента України

«Про відзначення 450-річчя Пересопницького Євангелія», а 12 травня 2010 року Верховна Рада України  одноголосно прийняла постанову «Про відзначення на державному рівні 450-річчя Пересопницького Євангелія» та оголосили 2011 р. Роком Української Першокниги.

До витоків Пересопницького дива

 

Пересопницьке Євангеліє - один із перших українських перекладів Святого письма - воістину дивна пам'ятка української культури. Створена на Волині в середині ХVІ ст., вона стала національним раритетом. Незважаючи на драматичність нашої історії, Пересопницьке Євангеліє зберігалося, трепетно передавалася з покоління в покоління. Його тримав у своїх руках Іван Мазепа, торкався його й Тарас Шевченко. Іноді Євангеліє «зникало», навіть вивозилося з України, але потім дивним чином поверталося.

 

Історія створення

 

Інформацію про те, коли, де й чому було створене Пересопницьке Євангеліє, знаходимо на останній сторінці книги. З приміток дізнаємося, що робота над книгою почалася 15 серпня 1556 р., а завершилася 29 серпня 1561 р. - відповідно, в серпні 2011 р. виповнюється 450 років з часу написання Пересопницького Євангелія. Цю книгу замовила й фінансувала княгиня Настасья (Анастасія) Юріївна Жеславська (Заславська)*, що походила з роду литовських князів Гольшанських. Оселившись на українсько-білоруському Поліссі, нащадки Гольшанських прийняли місцеві звичаї, сповідували православ'я і, посприявши появі Пересопницького Євангелія, зробили значний внесок в українську культуру.

У 1556 р. помер чоловік Настасьї - князь Кузьма Іванович. Існує припущення, що княгиня-вдова вирішила піти в монастир і в чернецтві отримала ім'я Параскева (під цим іменем вона фігурує в Пересопницькому Євангелії). Схоже, смерть чоловіка стала поштовхом не лише до відмови княгині від мирського життя, але й до виділення коштів на створення й оздоблення Євангелія (тоді такий вчинок вважався богоугодною справою). Символічно, що Жеславська померла в той самий рік, коли було завершене переписування Євангелія. Хочеться вірити, що перед кончиною вона побачила цей шедевр рукописного мистецтва.

 Перший рік роботи над Євангелієм тривав, як зазначено в самій пам'ятці, «в Двірці, монастирі Жеславському, при церкві святої та живоначальної Трійці». З невідомих причин у 1557 р. переписування цієї пам'ятки було перенесене до Пересопницького монастиря Різдва Богородиці, який знаходиться на відстані близько 100 кілометрів від Двірця. Чому так сталося, можна лише гадати - можливо, в Пересопниці були кращі умови для роботи над книгою.

Зараз Пересопниця - це село в Рівненській області, а за часів Київської Русі це було досить заможне місто, яке відігравало помітну роль у політичних подіях середини ХІІ ст. З часом місто занепало, однак монастир продовжував існувати. Саме тут було завершене написання знаменитого Євангелія.

Отак народився і пішов у тривале, сповнене бурхливих подій життя, безцінний дарунок великої дочки України, княгині Анастасії Юріївни Гольшанської-Заславської.

"Старанням і промислом" волинської княгині та її однодумців,  українці отримали можливість заговорити з Богом рідною мовою "...Отче наш, котрий єси на небєсах, нехай святить ім'я твоє. Нехай придєт кролевство твоє й нехай будєт воля твоя яко в небє, так і на землі..." - зашепотіли уста тисяч чоловіків і жінок, малих дітей і стариків - прихильників українства, батьківських традицій та православної віри. Заговорили так, як про те мислила і як того, "власним коштом" і розумом, досягла благовірна волинська княгиня Анастасія Юріївна Заславська з славного роду литовсько-руських князів Гольшанських.

 

Хто писав Пересопницьке Євангеліє

 

Відомі імена тих, хто працював над Пересопницьким Євангелієм: укладача, архімандрита Григорія, та писаря, Михайла Василієвича. Враховуючи, що пам'ятки середньовічної культури переважно були колективними й анонімними, цей факт видається дещо незвичним. Можливо, намагання «авторизуватися» було виявом нових ренесансних тенденцій, які вплинули на творців Євангелія. Дослідники твердять також, що над книгою працював ще один писар, ім'я якого не дійшло до наших днів.

Післямова до Євангелія, писана Михайлом Василієвичем, представляє архімандрита Григорія як своєрідного «керівника проекту». Тут же він зображується глибоко віруючою та благочестивою людиною: він «не любив тлінних золота й срібла, а мав велику любов до божественного писання».

Себе писар Михайло Василієвич характеризував таким чином: «Многогрішний слуга, або раб божій Михайло Василієвич, син протопопа саноцкого». Він отримав хорошу на той час освіту - адже його батько займав високе церковне становище і, без сумніву, мав потурбуватися про грамотність своїх дітей.

Загалом вимальовується така картина. Керівництво роботою здійснював архімандрит Григорій. Ним написані сумарії, глоси та чотири підсумкові записи в кінці кожного Євангелія, а також додаткові вкази на полях. Григорій займався перекладом пам'ятки на українську книжну мову. В цій справі йому міг допомагати Михайло Василієвич. Останньому належить написання основного тексту, текстів у рамках-заставках, післямови, записи на початку та в кінці пам'ятки.

Переклад і оформлення

 

 Книга складається з 482 пергаментних аркушів розміром 380-240 мм. Вага її становить 9 кілограмів 300 грам. Пергамент, що вироблявся зі шкіри молоденьких телят, коштував дорого - в той час для написання книг використовувався більш дешевий папір, проте Настасья Жеславська свідомо пішла на те, щоб створити коштовну книгу.

До складу тексту увійшли: Наука читання, яка відкривається передмовою; чотири Євангелія, кожному з яких передують покажчик глав та передмова, подані також післямова й місяцеслов. Текст пам'ятки поділений на глави, кожна з яких починається з сумарія (короткого змісту викладу наступної глави), вписаного в рамку. У книзі постійно зустрічаємо глоси - українські лексичні відповідники до слів оригіналу. Вони виділені рамочкою та розміщені безпосередньо в тексті, іноді на полях рукопису. За змістом Пересопницький рукопис - тетраєвангеліє (чотири канонічні Євангелія). Він схожий на православні Євангелія, які призначалися для церковного вжитку.

Пересопницьке Євангеліє було написане давньоукраїнською книжною мовою. Це один із перших відомих нам перекладів такого типу. В роботі книгою використовувалися старослов'янські, грец ькі, польські та чеські тексти Євангелія. Сам переклад не є однаково досконалим. Можна простежити  тенденцію «шліфування» майстерності перекладачів у ході роботи над текстом. Так, передмова до Євангелія, котра належить Теофілакту Болгарському, перекладена не дуже вдало. Тут фактично збережений старослов'янський текст. Близькими до старослов'янської першооснови лишилися перші два Євангелія - від Матвія та Марка. Ближче до народної мови перекладено Євангеліє від Іоана й, особливо, Євангеліє від Луки.

Художнє оформлення та ошатне. Пам'ятку прикрашають чотири майстерно намальовані мініатюри євангелістів, виконані різнобарвними фарбами на золотому суцільному тлі.

Під кожною мініатюрою розміщено текст в орнаментальній рамці коротка анотація з відомостями про євангеліста й  вказівкою, скільки в даному Євангелії глав, зачал, стихів. Всі мініатюри прикрашені рамками з рослинним орнаментом. Такі ж рамки оздоблюють початок тексту кожного Євангелія.

Дослідники вбачають у оформленні Пересопницького Євангелія як ренесансні впливи, так і вміле поєднання західноєвропейських та місцевих традицій. Очевидно, художнє оформлення книги належало кільком майстрам, оскільки малюнки стилістично різняться між собою. Євангеліє мало дорогу оправу, щоправда, вона кілька разів мінялася.

 

 

Мандрівки Священної книги

 

 Цікавою є доля пам'ятки. Після написання Євангеліє тривалий час зберігалося в Пересопницькому монастирі, однак 1630 р. монастир припинив своє існування. Його власник, князь Миколай Чорторийський, який дотримувався католицького віросповідання, звернувся до короля Сигізмунда ІІІ з проханням передати обитель Клеванській єзуїтській колегії. Король відразу видав грамоту, згідно з якою монастир разом із майном та земельними угіддями переходив у володіння єзуїтів. Імовірно, до рук останніх і потрапило Пересопницьке Євангеліє.

На якийсь час ця пам'ятка загадково зникає, щоб з'явитися на початку ХVІІІ ст., але вже в Центральній Україні. Річ у тім, що під час Хмельниччини клеванські єзуїти були розгромлені й пограбовані козацькими військами. Зрештою, Євангеліє опинилося в руках гетьмана Івана Мазепи**.

У 1701 р. він подарував цю книгу Переяславському кафедральному собору, який був споруджений на кошти гетьмана.

Майже сто років Євангеліє зберігалося в соборі, а потім опинилося в бібліотеці Переяславської духовної семінарії. Тут його в 1837 р. виявив археограф Осип Бодянський. Десь наприкінці 1845 р., перебуваючи в Переяславі, з Пересопницьким Євангелієм мав змогу ознайомитися Тарас Шевченко. Судячи з усього, пам'ятка справила на нього враження і він залишив про неї запис у своїх археографічних нотатках.

У 60-х рр. ХІХ ст. семінарію з Переяслава перенесли до Полтави. Туди ж помандрувало й Пересопницьке Євангеліє. Проте тут йому недовго довелося бути. У 1873 р. книгу передали графові Д. Толстому й вона опинилася в Петербурзі. Потім Євангеліє потрапило до великого князя Петра Георгійовича, принца Ольденбурзького. Лише через шість років після його смерті, в 1887 р., книга при сприянні вдови покійного повернулася знову до бібліотеки Полтавської духовної семінарії.

У Полтаві Пересопницьке Євангеліє пережило революційні події 1917-1918 рр., громадянську війну, різноманітні пролеткультівські експерименти радянської влади, зберігаючись у фондах Полтавського історико-краєзнавчого музею. Під час Другої світової війни книгу евакуювали до Уфи. У повоєнні роки пам'ятка повернулася в Україну - щоправда, не до Полтави, а до Києва. Спочатку зберігалася у фондах музею-заповідника Києво-Печерської лаври, а 24 грудня 1948 р. за ініціативою професора Київського університету книгу передали в Центральну наукову бібліотеку (зараз - Національна бібліотека України ім. В.І.Вернадського), присвоївши їй інвентарний номер 15552. Там пам'ятка зберігається понині.

 Під час інавгурації Президента України в грудні 1991 р. Пересопницьке Євангеліє було вперше використане як символ державності. Ця історія має певні елементи «містичності». Ще в часи перебудови, починаючи з 1989 р., на Рівненщині почали урочисто вшановувати Пересопницьке Євангеліє. У селі Пересопниця був установлений спеціальний знак.

Одним із ініціаторів цих вшанувань був багаторічний голова Спілки письменників Рівненської області Євген Шморгун. Сам він походив із сусіднього з Пересопницею села, тому для нього вшанування Пересопницького Євангелія було своєрідним виявом «місцевого патріотизму». У 1990 р. він загітував приїхати в Пересопницю директора Інституту літератури М. Жулинського й довго йому розповідав про цю пам'ятку української писемності. А через кілька років, коли виникло питання про інавгурацію Президента незалежної України, деякі депутати Верховної Ради висловили думку, що під час церемонії поряд із  Конституцією має знаходитися якийсь сакральний текст. Вони порадилися із Жулинським - і він запропонував Пересопницьке Євангеліє, натякнувши, що обраний Президент із Рівненщини. Так, здавалося б, «випадково» ця книга потрапила на президентську інавгурацію.

Відтоді, поклавши руку саме на цю книгу, свою Присягу на вірність українському народові приносить кожен новообраний президент України.

Сьогодні ця духовна святиня українського народу набула значення політичного символу нації.

Роль та значення Пересопницької Євангелії в історії України переоцінити неможливо. Бо йдеться не просто про  видатну пам'ятку мови, культури й мистецтва українського народу або ж про мистецький шедевр українського книгописання, і навіть не тільки чи й не стільки про давній фоліант чи унікальний раритет. Адже в глибшому сенсі такі визначення не вичерпують повноти її духовного значення як слова Божого, що ним надихалися всі покоління українського народу епохи його християнського поступування.

А це означає, що в часовій сув'язі минулого, сьогодення та прийдешності із'яславсько-пересопницький шедевр має вважатися не лише вершинним досягненням українського генія, але й духовним скарбом та національною реліквією, що залишені нам у довічний спадок як заповіджений Богом глагол, небесна печать Його духу, а також той дороговказ, в якому гармонійно поєдналися уповання на незбагненний Промисел, всесвяту Господню волю зі щирою вірою благовірного народу в істинність тих поборювань, ідеальні виміри яких на часі створення Пересопницької Євангелії опинилися під загрозою нищення чи ж плюндрування.

У цьому сенсі Пересопницьке Євангеліє має, насамперед, слугувати духовним символом нескореності, непоборності та невмирущості українського духу, виступати знаком національної гідності народу і в той спосіб бути взірцем нинішнім поколінням українства.

 

                                                   За матеріалами Кралюка П.М., Шевченка В. В.  та ін.

*  с.2 - пам'ятник княгині Жеславській в м. Дубровиці (скульптор Микола Сівак)

** с.7 - фото сторінки з Пересопницького Євангелія з іменем Мазепи


Пересопницьке Євангеліє в краєзнавчих розвідках

            

 Рівненські науковці, краєзнавці, літератори своїми дослідженнями, творчими доробками  долучились до вшанування  450-річчя Української Першокниги.

 

«Чим більше я довідувався про Пересопницю та про Першокнигу, тим більше мені кортіло розповісти про це землякам - знайомим  і незнайомим. Розповісти усьому білому світові: ось ми які - не тільки знаємо свою Першокнигу, а й зберегли її донині!»

                                                Євген Шморгун

  

 

 

«...І пітьма не здолала його»

Свій новий роман  «...І пітьма не здолала його» письменник та ініціатор першого пам'ятника Першокнизі присвятив історії збереження Пересопницького євангелія: "Адже тоді в інквізиторських вогнищах горіло знаєте скільки книг? Я вираховував , хто міг би врятувати Пересопницьке євангеліє. Бо ж не потрапило воно до костелу - ті, хто його охороняв, знали йому ціну і вивезли. Я розповідаю там про Рівне, про випускників Острозької академії, які могли це зробити...".

Наші предки рятували Пересопницьке Євангеліє від чужинського глуму, а можливо, й від знищення, переховуючи Святу книгу в час поширення католицької церкви на Волинській землі.

Книга вміщує також додатки, зокрема, «Інвентар Пересопницького монастиря і села Пересопниці, складений ігуменом Сімеоном Косовським під час передачі  монастиря своєму наступнику ігумену Макарію Созанському 1600-го року, 25 жовтня» та уривок із автобіографічного роману «Між дощем  і дощем».

 

Петро Кралюк - про благу вість від княгині

 Український письменник, доктор філософії, професор Національного університету «Острозька академія» Петро Кралюк доповнив свій науковий та творчий доробок ще однією книгою. Нещодавно на світ з'явилася його повість «Блага вість од Княгині Жеславської. Історія Пересопницького Євангелія».

У повісті йдеться про історію створення відомої пам'ятки української писемності, Пересопницького Євангелія, та деякі перипетії її збереження. Повість складається з п'яти частин. У першій розповідається про княгиню Анастасію Жеславську (Заславську), що була фундаторкою Пересопницького Євангелія. Героями другої і третьої частини є творці Пересопницького Євангелія - архімандрит Григорій та писар Михайло Василевич. У четвертій частині йдеться про гетьмана Івана Мазепу, який подарував цю книгу Переяславському кафедральному собору. В останній, п'ятій частині розповідається про Тараса Шевченка, до рук якого під час роботи в Київській археологічній комісії потрапило Пересопницьке Євангеліє.

Повість написана на основі документальних матеріалів і присвячена 450-й річниці Пересопницького Євангелія.
 

Історико-краєзнавче дослідження Євгена Цимбалюка

"Пересопницьке Євангеліє: повернення на рубікон"

 

 Про народження, значимість, історичний шлях раритету, на якому на вірність народу присягають Президенти незалежної України; про знане і потаємне, пов'язане з фоліантом, про невичерпну енергію української Першокниги попри її древній, 450-річний вік - йдеться в історично-документальній книзі Євгена Цимбалюка «Пересопницьке Євангеліє: повернення на рубікон».

 

«Найзвучніші слова неспроможні описати й передати бодай крихту ошатності, чарівності, величі художнього оформлення рукопису (Пересопницької Євангелії), в якій, передусім ,вражає дивовижна своєрідність барвистих декоративних мотивів, життєдайна палітра світосприйняття, вишукана гама кольорів»

А. Слободяник
 

Першокнига відродить Пересопницю

 

? «Туди, де за лісом знаходиться містечко Олика, сідало сонце. Закінчувався день 15 серпня 1556 року. Монах Михайло, помолившись і попросивши благословіння у архімандрита Пересопницького монастиря Григорія, пішов до своєї келії. Засвітивши свічку, він сів на грубої роботи ослінчик, що стояв перед таким же грубо тесаним столом. Перед ним лежав чистий аркуш пергаменту. Монах взяв до рук перо, і ще раз подумки попросивши благословення в Господа, вивів на сіруватій поверхні пергаменту першу літеру нової книги. Він ще не знає, що цим самим він рятує Пересопницю від зникнення, даруючи їй безсмертя...»

 

Перша згадка про село Пересопниця датується 1149 роком. Свого часу воно було одним з найбагатших і найважливіших міст Київської Русі. Згодом було повністю було зруйноване монголами. Через відчайдушний опір хан дав наказ всіх вбити, а місто спалити дощенту. Місто відродилось вже як невеличке село. За два десятиліття незалежності України воно знову стало на межі зникнення. І зникнуло б, якби не Першокнига. Саме вона відроджує Пересопницю...

                                       

Ще на початку 90-х років проводився конкурс ЮНЕСКО на проект,  присвячений увіковічненню Пересопницького Євангелія. Тоді рівнянин Віктор Ковальчук, відомий в   Україні архітектор, взяв участь в проекті.

У його творчому доробку - два десятки церков, більшість пам'ятників у Рівному, чимало архітектурних споруд. Найвідоміша його робота - Свято-Покровський кафедральний собор у Рівному.

В рамках конкурсу В.Ковальчук розробив кілька варіантів комплексу Храму Першокниги.

Проект зробили, але чи то за відсутності бажання, чи то фінансування - так і не реалізували.

Лише в цьому році, році Української Першокниги, збувається ще одна велика мрія архітектора - реалізувати власний проект реконструкції у с.Пересопниця.

Нині йде робота над створенням постійно діючого культурно-туристичного центру в селі Пересопниця.

«Культурно-історичний центр "Пересопниця" -

це буде філія Рівненського обласного краєзнавчого музею. Тут буде експозиція, яка складатиметься з двох частин. Одна - розповідатиме про історію Пересопниці від найдавніших часів до сьогодення. Інша - розкаже про історію створення Пересопницького Євангелія, його шлях до наших часів. Окрім того, тут буде реконструкція тогочасної садиби, дитинця і ще багато різних цікавих для туристів об'єктів», - розповідає директор Рівненського обласного краєзнавчого музею Олександр Булига. За його словами,  музей активно працює над створенням експозиції, т уристичних програм... , а відкриття культурно-історичного центру в Пересопниці  відродить село, пожвавить економіку і дасть людям надію на майбутнє.

 

 «Ми плануємо включити Пересопницю до туристичних маршрутів. Зробити постійними тут різні мистецькі заходи. Планується проведення етнофестивалів, фестивалю духовної музики, різних заходів історичних клубів-реконструкторів відповідної історичної епохи, - повідомив заступник голови Рівненської ОДА Олексій Губанов. - Окрім того, у Пересопниці буде постійно діюча археологічна експедиція, оскільки, за оцінкою науковців, там дуже багато археологічного матеріалу для роботи істориків. Тут уже знайшли бронзову булаву, інші речі тих часів,  натрапили на могильні плити дванадцятого століття».

                                                                           За матеріалами Олексія Кривошеєва 

 

 

Кам'яний хрест встановлено на місці колишнього Різдвянобогородицького монастиря (він не зберігся до наших днів), в якому було створено Пересопницьке Євангеліє.