| sadowod.com | vivaspb.com |

logo

Наші видання

Друк

Риби (20 лютого – 20 березня)

 Image

 Чоловік-Риба – Іхтіандр. Він може жити тільки в своєму середовищі, де все близьке, знайоме та дороге серцю. Йому дуже складно пристосуватися до незвичного оточення. Жінка-Риба – бунтарка за вдачею. Тому астрологи назвали її Катериною з «Грози» О. М. Островського. Вона вище за звиклі стереотипи і живе згідно своїм законам, але деколи не витримує зовнішнього тиску. В її душі вирує громовиця, і вона не завжди здатна з нею впоратися. Рибам радимо читати безсмертні класичні твори або казки, новели, алегорії. А взагалі, Рибам властиво захоплюватися маніловщиною, потопати в мареннях. Вдалий напрям читання Риб – література про шпигунів, окультизм та доброчесне шарлатанство.

 

Image 

Іхтіандр. Ілюстрація М. Гришина до роману О. Бєляєва «Людина-амфібія»

 

Під цим знаком народилися:

 

 Image
Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка; 25 лютого 1871, м. Новоград-Волинський – 1 серпня 1913, м. Сурамі, Грузія) – українська поетеса, драматург, перекладач, публіцист, критик, фольклорист, громадський діяч. Писати вірші почала 9-літньою дівчиною. Перша збірка її ориґінальних поезій «На крилах пісень» з'явилася у Львові, там же вийшла й друга збірка «Думи і мрії». Після того вона написала ще понад сотню віршів, з яких половина за її життя не була надрукована. В канон української літератури Леся Українка ввійшла передусім як поетка мужності й боротьби. Тематично багату її лірику трохи умовно можна поділити на особисту, пейзажну та громадянську. Головні теми її ранніх ліричних поезій: краса природи, любов до рідного краю, особисті переживання, призначення поета і роль поетичного слова, соціальні та громадянські мотиви. Елемент епосу, властивий багатьом ліричним поезіям Українки, знайшов пізніше втілення в баладах, легендах, поемах, писаних на сюжети світової культури, проектованих на актуальні проблеми вільної людини в світі зневолених. У другій половині 90-х р. р. вона звертається до драматургії. За 12 літ поетеса написала близько двадцяти драматичних поем – поетичний подвиг, який важко виміряти звичайними методами. Це апофеоз поетичної думки найвищого емоційного гатунку. (драматичні поеми «Одержима», «Камінний господар», драма-феєрія «Лісова пісня» та ін.). Окреме місце в літературній спадщині Лесі Українки займає проза: оповідання із сільського життя, казки, драматичні повісті «Жаль» і «Приязнь» тощо. Також працювала у фольклористиці – 220 народних мелодій записано з її голосу. Винятково велике значення її творчості в історії української літератури полягає в тому, що вона збагатила українську поезію новими темами і мотивами. На переломі XIX – XX ст. ст. Леся Українка стала в авангарді творчих сил, що виводили українську літературу на широку арену світової літератури.
Поезія та драматичні твори Л. Українки в Бібліотеці української поезії (укр.):
http://poetry.uazone.net/lesia
Енциклопедія життя і творчості Л. Українки (укр.):
http://www.myslenedrevo.com.ua/studies/lesja/index.html
  
 Image
Олександр Романович Бєляєв (4 березня (16 березня) 1884, Смоленськ – 6 січня 1942, м. Пушкін Ленінградської області) – російський письменник-фантаст, один із засновників радянської наукової фантастики. Його книги (понад 70 науково-фантастичних творів) присвячені проблемам науки і техніки майбутнього.. Розробляв такі жанрові різновиди фантастики, як гостросюжетний пригодницький роман, сатиричний памфлет з елементами гротеску, соціальна утопія. Серед відомих рабіт: «Голова професора Доуеля», «Людина-амфібія», «Ариель», «Зірка КЕЦ» (КЕЦ – це ініціали Костянтина Едуардовича Ціолковського).
Олександр Бєляєв в бібліотеці М. Мошкова: 
http://lib.ru/RUFANT/BELAEW
 
 Image
Михаило Михайлович (Маневич) Жванецький (6 березня 1934, Одеса, Україна) – російський письменник-сатирик і виконавець власних творів. Виступи і твори М. Жванецкого відрізняють особливий «одеський гумор» і деяка алегоричність подачі. Співробітничав з Аркадієм Райкиним, який узяв його твори в репертуар театру мініатюр (м. Ленінград), з Романом Карцевим і Віктором Ільченко, для яких написав більше 300 мініатюр і монологів. З 1988 р. художній керівник створеного їм Московського театру мініатюр. Президент Всесвітнього клубу одеситів, народний артист України, однин з останніх народних артистів СРСР.
Офіційний сайт М. М. Жванецького:
http://jvanetsky.ru
 
 Image
Тарас Григорович Шевченко (відомий також як Кобзар, 9 березня 1814, с. Моринці, Київщина – 10 березня 1861, Санкт-Петербург) – український поет, письменник, художник, мислитель. В історичному розвитку України Шевченко – явище незвичайне як своєю обдарованістю, так і місцем у літературі, мистецтві, культурі. З 47 років життя поет пробув 24 роки у кріпацтві, 10 на засланні, а решту під наглядом жандармів. Революційна творчість Шевченка, його самовіддана любов до України і нерозривно зв'язана з нею ненависть до всіх її гнобителів були одним із головних чинників формування національно-політичної і соціальної самосвідомості українського народу. Впливи Шевченка на різні сторони духовно-національного життя нації відчуваються до сьогодні. Творчість Шевченка – багатогранна, як і його талант. Він був і глибоким ліриком, і творцем епічних поем, і видатним драматургом та різнобічно обдарованим митцем. Літературна спадщина Шевченка обіймає велику збірку поетичних творів («Кобзар»), драму «Назар Стодоля», 9 повістей, щоденник й автобіографію (написані російською мовою), записки історично-археологічного характеру та ін. Поєднавши в своїх поетичних творах живу розмовну мову з словесно-виразовими засобами книжної мови, Шевченко підніс українську літературну мову на новий, якісно вищий ступінь. У поетичних творах Шевченкова українська мова набула незвичайного багатства барв та відтінків, а також можливостей передачі не тільки найтонших настроїв, почуттів і думок, а й глибоких філософських та політично-суспільних узагальнень. Широко користуючись лексикою різних галузей науки й мистецтва, Шевченко заклав основи термінологізації української лексики, підносячи цим самим українську літературну мову до рівня розвиненіших мов світу. З мистецької спадщини Шевченка збереглося 835 творів живопису і графіки, що дійшли до нас в оригіналах і частково у гравюрах та копіях. Її доповнюють дані про понад 270 втрачених і досі не знайдених мистецьких творів. 
«Кобзар» Т. Шевченка в Бібліотеці української поезії (укр.):
http://poetry.uazone.net/kobzar/zmist.html
Проза Т. Шевченка в бібліотеці «Ч.Т.И.В.О» (укр., рос.):
http://chtyvo.org.ua/authors/Shevchenko
 
 Image
Ліна Василівна Костенко (19 березня 1930, м. Ржищів, Київська обл.) – українська письменниця, поетеса. Одна з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на рубежі 1950 – 1960-х р. р. Період так званих «шестидесятників» створив новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, атипове, щось авангардне, але, як і завше, безжалісне та максимально критичне по відношенню до влади і тодішнього режиму. Збірки її віршів «Проміння землі» та «Вітрила» викликали інтерес читача і критики, а книга «Мандрівки серця», не лише закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я поміж визначних майстрів української поезії. Наступні книги Л. Костенко «Над берегами вічної ріки», «Маруся Чурай», «Неповторність», написані на зламі 70-80-х р.р., стали небуденними явищами сучасної української поезії, явищами, які і надалі помітно впливають на весь її подальший розвиток. Л. Костенко – великий знавець жіночої натури, незламний воїн за честь жінки, такий собі лицар у залізних обладунках, під якими ховається чутлива, ніжна і красива жінка. Інколи за це її називають феміністкою середини ХХ ст.
Л. Костенко в Бібліотеці української поезії (укр.):
http://poetry.uazone.net/kostenko
 
А також:
Віктор Гюго – французький письменник і поет
Габріель Гарсіа Маркес – колумбійський письменник
Джон Стейнбек – американський письменник
Максим Рильський – український поет, прозаїк,
 критик, літературознавець і фольклорист
Шолом Алейхем – єврейський письменник
Юрій Андрухович – український поет, прозаїк, есеїст і перекладач
Юрій Винничук – український поет, прозаїк, режисер і журналіст
Генрік Ібсен – норвезький письменник
Рафаело Джованьолі – італійський письменник